Берегині України

                Тема Берегині України

                Мета: на конкретних прикладах розкрити роль жінки в суспільстві; розвивати мислення, висловлювати свої судження; виховувати в учнів повагу до Жінки.
1 сторінка
Їх імена промовляють сивими віками...
1 ведуча: Берегиня... найдавніша слов’янська богиня. Це на неї молилися наші пращури, благаючи вберегти від небезпеки їхнє родинне вогнище, їхній рід. До неї зверталися у найтяжчі години життєвих негараздів, бо вона здавна оберігала наш народ, його традиції, культуру.
                 
Минали віки, змінювалися боги, але пам”ять про велику Богиню непідвладна часові. Вона невмируща, як невмируща та божественна енергія, що її несе кожна жінка. У когось ця енергія сильніша, а у когось слабша, у когось ледь жевріє, бо її пригасила буденність, але коли ми усвідомлюємо своє призначення на землі, то невмируща іскра стає світлом, яке наповнює життя жінки глибоким змістом. Тоді й народжується справжня Берегиня своєї держави.

Вірш: В. Кременчук “ Хто ти, жінко? “

Хто ти, жінко? З якого роду?
Із трипільців, скіфів, дуліб?
Що вікам всім грядущим на подив
 Замісила найперший хліб.
Ти була, як і ми слов’янка
 І жила на оцій землі.
...Відсвітились твої світанки,
Та сліди не згубились в імлі.
Твоя врода, краса і сила,
Твої думи, любов і пісні
Перейшли в молодого Ярила,
В життєдайність землі перейшли.
Живить кожного хліб твій насущний.
І допоки він є на столі -
Не зачерствіти нашим душам
І серцям не обміліть.

Ведуча: Українські жінки уславили себе з часів Київської Русі. І не тільки тим, що ставали дружинами європейських монархів, а й своїм талантом, діяннями на славу рідної землі.
Вірш:
Ти розумна і добра, ти весела і гарна на вроду,
Та чи знаєш, дівчино, якого ти роду?
Ми жили споконвіку - над Россю, над Бугом, Славутичем...
Ми плекали наш сад, ми творили мелодії гусельні,
Ми жили споконвіку. Звались предки русинами й русами.
Дивували ми світ і соборами, й пружною крицею,
І книжками, і медом, й золотою, мов сонце, пшеницею.
Ми б далеко пішли все новими, як день доріженьками, -
 Та змагались віки із сусідами, із воріженьками.

Ведуча: Княгиня Ольга, про яку віками ткалось мереживо народних переказів, як про діяльну, мудру, “віщу” правительку і захисницю землі Руської. Вона перша в історії
Київської Русі ввела фінансову реформу, встановила норму данини. Великі заслуги Ольги в
 галузі церковного будівництва, сприянні християнізації Русі призвела до уславлення
 і вшанування княгині після смерті. Її прилучено до лику святих і названо
“рівноапостольною”.
Вірш: “Тихий, теплий літній ранок”
Тихий, теплий літній ранок.
І Сонце встало. Вітер спить.
1 Вийшла дівчина на річку,
І' Сіла в човен і сидить
Чарівна сама, як ранок,
 Задивилася на світ...
І Білий шум на синіх хвилях!
На деревах - білий цвіт.
1 замислилась красуня...
Згадка в серце їй вп”ялась...
 Нагло шелест... Обернулась:
 Перед нею - Ігор-князь.
І очей не зводить Ігор:
Що за дівчина - краса.
Заговорить: думка - сонце;
Очі - сині небеса.
 Хто вона, чия і звідки,
Князь докладно розпитав,
 А на другий день по неї
І сватів своїх послав.
І за князя вийшла заміж
Проста дівчина з села,
І до смерті вірним другом
 Князю Ігорю була.

Ведуча: “Роксолана”
Як за часів турецької неволі
України гнали в степ ясу,
Моїх дівчат на ринках продавали,
В гаремах марнували їх красу!
Сміявся хижо місяць-ятаган.
Тоді повстала горда Роксолана
І склав життя до ніг їй Сулейман.
Сумні очі коханої дружини, щасливої матері... ця мудра жінка носила велику тугу в
своєму серці. Чи не в імені її відповідь на той біль? Роксолана - русинка, український
 пагінець древньої землі. Дивно! Володіти чи не пів світом, а тужити за квіточкою
 шипшини у ранішній росі, що цвіте коло татової церкви у Рогатині...
Одній Роксолані наказав Сулейман збудувати величний мавзолей, як самому , і султану. їх, султанів, було 36,але жодна з безлічі султанських жінок за всю
тисячолітню історію імперії не була похована так пишно, як 54-річна жінка-українка. Пісня: “Україночка”

ІІ сторінка
Нехай тендітні пальці етики торкнуть нам серце
1 .Кажуть, що талант - це дар від Бога плюс щоденна праця. Таким Божим даром наділена душа княгині духу, Народної артистки України Ніни Матвієнко.
Її слава була народною уже тоді, коли вона не мала звання Народної артистки України. А народною вона була завжди, на сцені, в буденності. А голос не змовкав і не змовкає вже ось понад 30 років.
Вона щаслива жінка. І зовсім не тому, що нагороджена орденом Святої Ольги, щаслива, бо її пісень чекають люди, вони потрібні Україні.
Пісня.
Коли на українському телебаченні, готувалася передача “Катерина Білокур” з циклу “ Незабутні"  Ніна Матвієнко мала виконати кілька народних пісень, що повинні були характером мелодій передати дух картин народної художниці. Потім їй запропонували заграти роль художниці. З цього приводу Ніна Матвієнко згадує: “ Було і легко, і важко. Важко - бо це моя перша акторська проба. Але який дорогий, близький мені цей образ. Інколи здавалося, що слова ті не вивчені, а йдуть від тебе самої, з твого серця, від душі твоєї. Ви знаєте, яка була привітна й щира ця жінка - Катерина Білокур!
І Жиленко. Ця жінка мала честь ( важку, як німб!)
Родитись в день народження століття.
В одній колисці, у одному світі,
В одній біді і не в одній війні.
Ця жінка мала честь і мала біль
Так довго і терпляче йти до слави.
З зорі в зорю робітоньку робить,
А уночі - свій дивний геній бавить.
Жила собі. Було, й недоїдала.
Благенький ватник. Пічка ледь жива.
Не нарікала. Малювала. Ждала.
І - вдарив грім тих золотих фанфар!
Вона малювала своє улюблене суцвіття - весняні, літні і осінні квіти в одному нероздільному вінку. Шість жоржин малювала три тижні - по дві квітки щотижня. Вона завжди малювала живе, тому й не поспішала.
Сама Катерина Білокур зізнавалася: “Куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, слідом за мною йде. Та й спати ляжу, а воно вчувається, щоб я його не цуралась, щоб я його малювала, а чи на папір, чи на полотно виливала.”
Всесвітньо відома художниця пішла з життя непоміченою. Ван Гог вмирав на горищі, а Катерина Білокур вмирала в своїй хаті, де навіть не було електричного світла. Це був 1961 рік.
Любити Україну завжди було справою жертовною. Скільки найкращого цвіту принесено на вівтар цієї любові, скільки їх,  Богом дарованих талантів, було замордовано гнобителям України.
Символом нескореної України стала Ліна Костенко, поезія якої вже від ранніх віршів йшла з глибин народного життя.
У роки застою Л. Костенко пішла у внутрішню еміграцію. Понад півтора десятиліття не публікувалися її твори. А люди її чекали.
Тому вона працювала, щоб через чотирнадцять років мовчання з’явилася книжки. “ Над берегами вічної ріки”. Це стало відкриттям поетеси. Важко назвати ще якусь поетичну книгу, де так пронизливо зазвучала б сповідь людської душі і соціальна реальність світу без спекулятивних спрощень. Нові поезії Л. Костенко акумулюють у собі всі тривоги планети кінця другого тисячоліття, всі болі нашої рідної землі.
Історичний роман “ Маруся Чурай” відзначено Шевченківською премією у 1987р. Ліна Костенко є лауреатом кількох зарубіжних літературних премій, у тому числі й премії, що носить ім’я Франческо Петрарки.

Вечірнє сонце , дякую за день!
 Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
І за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
І за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
За те, що вчора встигло оддзвеніти
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
Котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров йде не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
За цю потребу слова, як молитви.
ІІІ сторінка
Нехай наша хата всім буде багата ;
І хлібом, і сіллю, й великим добром, Хорошими дітьми й міцненьким здоров’ям, І піснею, й сміхом, й сімейним теплом.
Коли ми говоримо Україна-мати, то постає образ української жінки, яка пройшла через тяжкі випробування історії, долі і не втратила таких рис духовності і краси, як доброта, милосердя, щедрість, працелюбство, дотепність, веселість, співчуття.
Людина народжується не для того, щоб зникнути безвісною, нікому невідомою пилинкою. Людина народжується для того, щоб залишити по собі слід вічності.
Все починається з самої людини, її душевного стану, вихованості, поведінки, відчуття гармонії з навколишнім світом, красою довкілля, бо світ нам дістався надзвичайно прекрасний, чарівний.
Наші прекрасні поліські берегині мудрі й тактовні дружини і мами, вправні майстрині, дбайливі господині. На їхніх тканих і вишитих рушниках та килимах цвітуть чарівні квіти, дивують красою Жар-птиці. Вони вміють зігріти душу чуйним словом і піснею. Світ їхніх захоплень різноманітний. Якщо людина в житті чимось захоплюється, плекає мрію, до чогось прагне, то і життя для неї не буде сірим, буденним і вона не буде лише спостерігачем, а навпаки стане його творцем.
Поезія - це завжди неповторність
Якийсь безсмертний душі.
Ніжним проліском зацвіла поезія в серцях наших учениць Кух А. та Бубало Ю. Ми із задоволенням послухаємо їхні твори. (Учні читають свої твори).
Радують педагогічний колектив успіхи наших учениць Бубало Юлії та Кух Анастасії. Але заслуга, безсумнівно, в цьому не тільки педагогів, а й родини.
- Ви, Анастасіє Карпівно та Наталіє Сергіївно, найстарші мами в родині. Яку життєву мудрість хотілося б передати вам у спадок своїм дітям і внукам?
Пісня „Мамо”
Слова Н.Завальської Музика Т.Димань
Славних дочок і синів викохала мати,
Одружила тих і тих й почала чекати,
Які будуть невістки і зяті якії,
Будуть рідні, як свої, чи весь вік чужії.
Приспів:
Мамо, мамо! На весь світ луна!
Мамо, мамо! Ви для нас одна!
Мамо, мамо! Землю обійду,
А ріднішої ніколи не знайду!

Кличуть тещею одні, інші звуть - „свекруха”,
 І неначе сніговій їй на серце дмуха,
А вона мов сонце те - хоче всіх зігріти,
Бо зяті і невістки їй як рідні діти.
Приспів
Час минув, пройшли літа, виросли онуки,
Та матуся не склада працьовиті руки:
Наче пташка до гнізда - до дітей літає,
Як Марія Пресвята, всім допомагає.
Приспів
За столом сидить сім”я, вже маленька хата
Старший зять чарчину взяв: „Хочу я сказати!
Завжди ви були для нас теща і свекруха,
А насправді це не так, хай весь світ послуха:
Приспів:
Мамо, мамо! В косах сивина.
Мамо, мамо! Ви для нас одна!
Мамо, мамо! Землю обійдем,
А ріднішої ніколи не знайдем!
Ми щиро бажаєм, щоб не хворіли,
 Душею і серцем були молоді,
До рідного краю любов’ю горіли
І користь приносили рідній землі.
ІV сторінка
Жінка. Мати. Весна
Цю сторінку ми даруємо жінкам. Мудрим берегиням, Вам, дорогі гості.
Берегиня
Свята і грішна,
Ніжна і жагуча,
Цнотлива й пристрасна,
І сильна, і слабка,
Ти - жінка, неповторна і чарівна,
Ти - жінка, вічномудра й молода.
М’яка і владна,
Віддана і вільна,
Близька й далека,
Світла й потайна,
Ти - жінка, жінка - мати і дружина,
Безмежне море доброти й тепла.
П’янка і чутна,
Ліки і отрута,
Земна й небесна,
Горда і проста,
Ти - жінка, королева, Берегиня
Мінлива, невпізнанна, дорога.
А роки летять, мов розвихрені коні. їх не спиниш на мить, і не втримаєш їх на припоні. Тільки серце тривожно щемить...
І стаємо батьками ми самі, і біліють в нас скроні, але завжди ми залишаємось дітьми своїх батьків і розуміємо, що материнська любов - те крило, яке не дає нам впасти в житті.
Стала мати вночі край вікна
Стала мати вночі край вікна,
Защеміло в очах мимоволі.
Задивилася мовчки вона
 На вершечок тополі.
Сплять лелекою лелі малі,
Сняться хмари їм білі-білі.
Доти з матір’ю, доки в кублі,
Доки виростуть крила.
Колихала дітей - і нема,
Розлетілись, хто нижче, хто вище.
А тепер серед ночі сама
Сиву тугу колише.
Де ви, де ви, сини-силачі?
Хоче мати від вас небагато.
Кличе, кличе сльозою вночі:
Хоч приїдьте на свято!
Стала мати вночі край вікна,
Білить місяць побілені коси.
І ховає під вії вона
Крик очей безголосий.
Сплять з лелекою лелі малі,
Сняться хмари їм білі-білі.
Доти з матір’ю, доки в кублі,
Доки виростуть крила.


Соняшник
Мати сіяла сон під моїм під вікном,
А вродив соняшник.
І тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман,
А мені - сонячно.
Мати сіяла сон під моїм вікном,
А зійшло полотно.
І тепер: хоч яри, хоч вітри крізь бори,
 А я йду все одно.
Мати сіяла сніг. Щоб він м’яко до ніг,
А вродило зілля.
І хоч січень січе, а мені за плечем
Журавлі журавлять.
Мати сіяла хміль, щоб дівчат звідусіль
 Станом я знаджував,
А вони, як на сміх, проминули усі,
Все ж одна - зважилась.
Мати вибрала льон. І вино вже давно
Хмільно так хмелиться.
І з під крил журавлиних мені під вікно
 Листопад стелиться.
Тільки квітом своїм при моєму вікні
Не опав соняшник.
Я несу його в світ, щоб не тільки мені,
Щоб і вам сонячно.

Пісня „Тихо падає цвіт”

Здоров'я шлем міцного, як граніт,
Щоб теплих весен
Сонячні проміння
Будили в серці почуття.
Щоб не торкалась
Скронь зими пороша,
Щоб ви пройшли через усе життя
Такі, як є - привітні і хороші.